Головна / Новини / Вони змогли і ми зможемо! – промова Ірини Іванчик, сенаторки УКУ
Вони змогли і ми зможемо! – промова Ірини Іванчик, сенаторки УКУ

Вони змогли і ми зможемо! – промова Ірини Іванчик, сенаторки УКУ

Промова Ірини Іванчик, сенаторки УКУ, підприємиці та благодійниці на онлайн-зустрічі кола благодійників УКУ 9 липня 2020 року.

Майже два роки тому ми з чоловіком вперше відвідали університет в Америці — це був Стенфорд.

Нашими гідами тоді були Френсіс Фукуяма та Майкл Макфолл. Також довелося поспілкуватись з іншими викладачами і молодими студентами, дослідниками з України та інших країн.

Чесно кажучи, після побаченого я була в розпачі. Розпач від того величезного відставання, яке має Україна в своїй вищій освіті: в рівні викладання, в атмосфері творчості, інновацій, підприємництва. Поділившись своїм смутком з колегою, я почула у відповідь: «Вони будують це вже 150 років! – вони змогли і ми зможемо!».

Америка не завжди була лідером в освіті. Справжній поштовх відбувся тоді, коли бізнесмени звернули увагу на цю сферу. Окрім ресурсів, які були залучені до розбудови університетів, бізнес додав свій досвід корпоративного управління в керування вишами. Наглядові ради, професійна команда управлінців, орієнтація на завтрашні потреби суспільства, бажання перемогти, змагання за найкращих студентів, професорів та дослідників зробили американські вузи такими, що сьогодні очолюють світові рейтинги.

Я мрію мати такий університет в Україні. Можливо це станеться не при моєму житті, але інвестувати в такий довгостроковий проект, в інституцію, яка може пережити мене і моїх дітей і яка здібна вплинути на самі засади співжиття українців – погодьтеся «справа шляхетна».

Це не мої слова. Якось Іван Малкович сказав їх на одній із зустрічей.

Ми підходимо до питання підтримки розбудови такого університету в Україні, як до своєї соціальної відповідальності перед нащадками.

Наші сучасні університети стрімко втрачають роль найпрогресивніших спільнот в суспільстві.

Прогресивні ідеї, збурення сплячого, зануреного в первинні потреби існування суспільства гострими питаннями сенсів, наукових відкриттів, інтелектуальних провокацій (в гарному сенсі цього слова) залишились давно позаду.

Натомість, в багатьох університетах ми маємо низький рівень викладання, плагіат, катастрофічно неефективний рівень управлінської культури, непрозорість, закритість від нагальних проблем існування суспільства.

І головне — небажання змінювати управлінську модель, готувати не тільки спеціалістів в певній галузі, а й людину освічену, духовну, з глибокими ціннісними переконаннями.

Мій досвід співпраці з УКУ можна порівняти з почуттями людини, що довго йшла пустелею і, нарешті, вступила в оазу, наповнену живою водою.

Повірте, мені є з чим порівнювати. Наш фонд вже 11 років підтримує студентство грантами на навчання в багатьох вишах.

Мушу сказати, що ми маємо унікальний університет в Україні. УКУ зростає на наших очах і я радію, що підтримка донорів і меценатів надзвичайно успішно трансформується командою управлінців і викладачів у підготовку освічених, ціннісних молодих українців, розбудову сучасних кампусів, залучення фахових викладачів і зірок міжнародного рівня для підготовки бакалаврів, магістрів і докторів наук.

Ми маємо університет, який демонструє кращі практики корпоративного управління. Багатьом компаніям варто повчитись, як це робити ефективно.

В процесі роботи сенатором я також багато чого набуваю.

Що надихає? Те, що цей процес покращення якості управління, навчальних, виховних і розвиваючих програм особистісного розвитку ніколи не припиняється.

Те, з якою відвагою університет зараз підходить до викликів, що спричинив Сovid-19, дає приклад життєстійкості.

Звертаючись до жертводавців, друзів університету, які в той чи інший спосіб підтримують цей процес великого будівництва, хочу звернутись до вас, як до колег-інвесторів, що спільно інвестують в найстабільніший і найвпливовішій в довгостроковій перспективі проект — наше майбутнє, який ще і відмінно керується: ваші датки в надійних і руках!

Це майбутнє обов’язково настане, але яким воно буде — залежить не тільки від наших власних успіхів, а й від того, яке середовище ми будуємо навколо.

Університетська спільнота, то не тільки професори і студенти, то і ми з вами, ті кого з такою шаною гуртує навколо себе Митрополит Борис Гудзяк, ректор Богдан Прах, перший проректор Тарас Добко, проректорки Наталя Климовська, Софія Опацька та їхні команди.

Наша спільнота повинна ставати більшою, об’єднуватися із іншими ініціативами, побудованими на ідеях служіння, відповідальності за сьогодні і за завтра. Робити це заради того, щоб силам руйнівним, деградуючим і відверто ворожим не залишати жодних шансів.

Дякую!

Залишити відповідь